Істина дорожче

Ви теж робите кілька неточних кроків у дискусії. Якщо авторка веде мову про «вищий Дух», то це далеко не значить тотожності «персоніфікованому божеству», адже Бог-особистість узагалі є майже виключною особливістю юдеохристиянської та ісламської традицій, тоді як для більш архаїчних метафізик коректною є мова про імперсонального Бога як принцип, закон, ідею чи цільність буття (індуїзм, даосизм, міфологічний світогляд). Не слід випускати з уваги, що про «Світового Духа» вів мову субстанціоналіст Георг Гегель, аж ніяк не розуміючи його як «особу», але як «суб'єкта».

Не менш двозначно про агностицизм, який має два різні визначення, одне з яких (віра в непізнаваність Бога і недоказовість його буття) є серед, іншого, ознакою віри. Саме апофатична теологія і є визначально агностичною, позаяк стверджує непізнаваність Бога в принципі. В цьому сенсі кожен християнин є агностиком, оскільки виходить з принципу «вірую», і на вольовій вірі, а не доказі, стверджується пафос християнства. Навіть за відмови розглядати проблему суто гносеологічно, що було би найбільш правильно.

Нарешті, «заповісти написати» і справді «написати» — різні речі. Хоча, очевидно, оповідь належить до розряду історико-біографічних міфів.

завжди було цікаво, як можуть вчені поєднувати науку із вірою в бога.

Шановний Максиме,
Дякую за увагу до моєї статті та обґрунтований коментар. Спробую дати пояснення до Ваших зауважень.
1. Що стосується вимкнених коментарів, то це не має жодного зв’язку з повагою чи неповагою до товариства. Насправді, не думаю, що адміністрація сайту передбачила б таку можливість для того, щоб хтось висловлював до когось неповагу. А включені коментарі зовсім не є автоматичним доказом поваги до читача. Особисто я заборонила коментарі, оскільки хотіла уникнути надміру емоційних і не завжди пристойних висловлювань з приводу Бога і релігії, які в таких дискусіях часто хтось починає використовувати замість аргументів. Бог для мене є не абстракцією, а реальною мислячою і люблячою істотою, а подібні коментарі були б якраз виявом неповаги до Нього. Думаю, тут можна провести таку аналогію: я хочу написати промову про когось з рідних, наприклад, на ювілей батька, і читаю її в колі друзів. Я точно знаю, що одна моя подруга про нього дуже поганої думки. Очевидно, я попрошу її не коментувати його особистість, і це буде свідчити про мою повагу до батька, а не зневагу до подруги. З її боку виявом поваги до мене було б зважати на мої почуття. Бог для мене як батько, до речі, не тільки для мене, а для християн в різних куточках світу, тому карикатури, подібні до тої, що розміщена у Ваших коментарях, я сприймаю як неповагу не лише до Бога, а й до себе і ще до багатьох християн. Щоб уникнути цього, я заборонила коментарі до своєї статті.
2. Що стосується віри Ейнштейна, то я не пишу, що він був християнином чи юдеєм, а лиш те, що визнавав існування вищого розуму. В 1921 Ейнштейн отримав телеграму від нью-йоркського рабина Герберта Гольдштейна: «Чи вірите Ви в Бога?». Ейнштейн вклався в 24 слова: «Я вірю в Бога Спінози, який проявляє себе в закономірній гармонії буття, але зовсім не в Бога, який керує долями і справами людей». З іншого боку, саме молодому Ейнштейну приписують пояснення спростування софізму «якщо Бог – це добро, то хто створив зло? Бог створив не все чи Він є злий?» у спосіб «відсутність світла – темрява, відсутність тепла – холод, відсутність добра – зло, тому існування зла в світі не заперечує ні сутності Бога як абсолютного добра, ні те, що все створено Богом». Екранізовану версію можна подивитись за посиланням www.youtube.com/watch?v=7rnQOLenTlQ. Я не берусь стверджувати, наскільки достовірним є авторство Ейнштейна, проте якщо це сказав дійсно він, то таку позицію важко назвати атеїзмом.
3. Погоджуюся з Вами в тому, що Ч. Дарвіна справді треба дуже обережно цитувати як на користь релігії, так і на користь атеїзму. Справа в тому, що, не зважаючи на теологічну освіту, впродовж життя він висловлював суперечливі погляди з приводу релігії, уникав коментувати цю тему і вважав, що його теорія не стосується релігії. Очевидно, в нього не було чітко сформованої системи поглядів на тему релігії, і він знаходився в пошуку. Відповідно до джерела, яким я користувалась, наприкінці життя він все ж став віруючою людиною. Проте навіть якби на його гробі таки написали слова «Все створив Бог», однаково точились би дискусії, чи справді йому належать ці слова.
4. Щодо опитування науковців, то Ви наводите дослідження зовсім інших вчених – Ларсона і Вітгама, а не Деннерта. А неуважний читач з Ваших слів міг би зрозуміти, що я сфальшувала результати опитування Деннерта. Тут було б коректно зауважити, що існують альтернативні дослідження, які дали інші результати. В чому причина таких різних результатів? Думаю, щоб зрозуміти її, слід аналізувати методологію обох досліджень. Методологія Деннерта дуже проста: певній кількості вчених поставили питання про віру і класифікували відповіді за трьома можливими варіантами: вірю, не вірю/байдужий, чи взагалі без відповіді. В цілому неправильно зрозуміти важко. Іншою причиною розбіжностей може бути час проведення опитувань, вибірки та регіони, де вони проводилось. Дослідивши ці аспекти, можна було б дійти до самостійних висновків. Але в даному випадку маємо лише альтернативну версію, яка не спростовує дослідження Деннерта. До речі, не розумію зауваження, що були згадані лише вчені-гуманітарії, адже принаймні дане дослідження стосувалось природничників. Проте можу навести ще одне цікаве посилання на думки солідних вчених негуманітарного спрямування. pagez.ru/olb/338.php І ще одне гарне посилання www.magister.msk.ru/library/bible/zb/zb219.htm
5. Щодо так званих аргументів-софізмів, то порушення логіки в них досі ніхто не довів, хоча деякі з них далеко не нові. Я була б рада, якби це були мої особисті міркування, проте це умовиводи авторитетних вчених, яких я у статті згадую. Вам не менш відомо, ніж мені, що неможливо заперечити існування Бога, як неможливо Його існування довести. Бога не можна виміряти емпіричними методами чи перевірити Його існування експериментально, тому деякі вчені і стверджують, що Його не існує. Проте не можна стверджувати, що не існує те, що ми не можемо зрозуміти чи виміряти. Всі аргументи на користь існування Бога ґрунтуються на логічних умовиводах, також чуда лише підштовхують людину до віри. Можна стверджувати, що чуда – наслідок самонавіювання, проте траплялися вони і всупереч людському невір’ю. Інформації на цю тему є вдосталь у різних джерелах. Найбільшим чудом, яке сталося всупереч невір’ю, є Воскресіння Христове. Проте християнство – це віра, а не наука. Ті чи інші аргументи лише підштовхують до прийняття віри. В цьому неможливо переконати, цей вибір кожен робить для себе.

П.С. Судячи з заголовку Вашої статті Ви вважаєте мене другом і Платоном. Насправді грандіозний комплімент)))

Так, на жаль кількість віруючих не лише серед науковців, а й серед інших професійних та суспільних груп зменшується. Можливо, для когось це не аргумент, але ще Ісус передбачав: «Коли прийду вдруге, чи знайду віру?» Думаю, справа тут не в наукових відкриттях, адже насправді не було зроблено таких, які б запереречили існування Бога чи біблійські чуда, а в загальному зниженні інтересу до духовних питань. Адже багато з невіруючих людей навіть не шукають аргументів, чому вони не вірять: «Не вірю, бо не бачив. Може, це казки.» А те, що богослови, віруючі науковці працювали, шукали пояснень і аргументів, це виходить зайве, бо поцікавитися їхніми досягненнями немає бажання.

А ті онлайн-ресурси — так, звичайно зацікавлені:) Більшість освічених людей зацікавлена аргументувати свою позицію:))) Та й ціннісну незацікавленість науки оспорюють постмодерністи, так принаймні я дізналась на ліквідації безграмотності з філософії, готуючись до кандидатського:)

Хочу долучити і свій допис до цієї надзвичайно цікавої та актуальної вже багато віків проблеми.
Спершу, пане Максиме, зауважу, що мені (як і багатьом іншим зацікавленим в проблемі) не вистачає конкретних посилань на зазначені фрази Айнштайна, Дарвіна. Звичайно, інтернет-ресурси цікаво, але довіра більша лежить до першоджерел. Тому було б правильнішим наводити цитати зі щоденників, книжок, статей власне авторів із зазначенням сторінки посилання.
Щодо «вчених», або ж науковців та віри, то потрібно класифікувати саме поняття віри до русла, в якій ведуться дослідження або розмірковування. Тобто чи це релігійний напрямок, чи психологічний, чи філософський, чи власне науковий. Бо вірять всі. Це така спільність людей. «Кто-то верит, что бог существует, кто-то верит, что его нет… И то, и другое недоказуемо» (цит. Пастора з к/ф «Берегись автомобиля»). Однак всі вірять. Як мінімум вірять в себе та свою роботу. Декарт визначав віру як передумову розуму та буття в тезі «Мислю, отже, існую» (не вірячи в силу власного розуму, ми постійно довіряли б Демону, що нам бреше). Тому питання віри в плані психологічного та філософського тлумачення має неабияку роль в житті та діяльності людини.
Релігійна ж віра є заспокоєнням того страху, який людина отримала в спадок з архетипами у соєму несвідомому. Страх невідання життєвих перемін, страх смерті, страх відповідальності, страх вибору… Мені видається віра в релігії, де збереглися персоніфіковані божества, банальним заплющенням очей перед відповідальністю («На все воля Божа», «Ми — раби Господні» тощо). В більш розріджених релігіях (маю на увазі, абстрагованих від конкретного), приміром буддизмі й даосизмі, віра полягає саме у відповідальності за теперішнє й майбутнє життя. У вдосконаленні та пошуках виходу з проблем. Християнство, іслам, іудаїзм, на мій погляд, уникають вдосконалення, бо первинно прийняли думку, що вони не можуть бути досконалими («тіло від народження грішне», «починаючи від Адама і Єви, всі люди грішні»).
І до чого все це я… По-перше, науковці — віруючі, бо вірять в себе, в дослідження, в успіх. По-друге, науковці — бувають духовно розвиненими й вірять у Духовний прояв, Духовний Світ, Духовність світу (інакше б не шукали невідомого й невидимого). По-третє, науковці — бувають повністю матеріалістичного світогляду (і заперечують, як діти, будь-який прояв нематеріального, що, зрештою, їх робить недосконалими та обмеженими). По-четверте, науковці — люди. І момент об'єктивності присутній в їхніх дослідженнях настільки ж, скільки вони хочуть його там бачити. Софіст Протагор мав слушність: «Людина є мірою всіх речей — існуючих в тому, що вони існують, неіснуючих в тому, що вони не існують». І Ваша правда, Максиме, «Словом я не хочу нікого переконувати, так як і мене навряд чи переконає хтось з присутніх тут.»…
… Вибачте, якщо в моїх поглядах щось може видатися різким та образливим.

Пане Максиме, щодо християнства, вдосконалення та відповідальності:
може хтось і приховує свою лінь під маскою християнства, але це не означає, що воно цьому навчає. Зараз буду пояснювати не як богослов, бо не маю такої освіти, а просто як людина, що цікавиться. Бог створив людину як вінець творіння (тобто ідеал). «Я сказав — ви боги» — думаю, це цитата зі Старого Заповіту, яку повторює Ісус. Проте людина здобула в дар від Бога свободу вибору, яку вона може використати для вільного вибору своєї поведінки і, відповідно, напрямку розвитку своєї особистості — в бік добра чи зла. Використавши свою волю і не покорившись Богу, людина згрішила, впустивши в свою сутність гріх, тобто схильність до зла. Через це людина не могла більше постійно перебувати з Богом — була вигнана з раю. Гріх спричинив старіння і смерть людського тіла, тоді як душа, створена на образ Божий, залишається безсмертною. Оскільки людина відійшла від Бога і впродовж життя часто робила зло — набула досвіду гріха, душа не могла відійти до Бога, який є абсолютним добром, і мучилася, потребуючи Його по своїй природі — тобто, перебувала в пеклі. Але Бог пообіцяв, що Син Божий, який народиться від Діви (тобто буде водночас Людиною), взявши на себе гріхи всіх людей, померши (адже кара за гріх — смерть) і воскреснувши, визволить людину від гріху і смерті, тобто змінить людську природу, давши людям змогу покаятися і знов з’єднатися з Богом. ПРОТЕ: ЗАМАЛО ВОЛІ БОЖОЇ, ЩОБ ВРЯТУВАТИ ЛЮДИНУ. Для цього потрібна ще ВОЛЯ ЛЮДИНИ, яка має повірити в Бога, Ісуса Христа як Сина Божого і Спасителя і покаятися в своїх гріхах, з’єднавшись з Тілом і Кров’ю Спасителя у вигляді Причастя, як Він заповідав під час таємної вечері. Проте віра і покаяння проявляються не лише у визнанні гріхів і шкодуванні через них, а й намаганні змінити своє життя. В ЦЬОМУ АСПЕКТІ ДУЖЕ СИЛЬНО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ПОШТОВХ ДО САМОВДОСКОНАЛЕНЯ, ЯКИЙ ДАЄ ХРИСТИЯНСТВО. Бог створив людину на Свій образ, тобто душа людська схожа за своє природою на Бога, але подобу Божу людина має здобувати впродовж всього життя, тобто каючись у своїх поганих вчинках, думках і бажаннях, намагаючись змінитися в кращу сторону і роблячи з Божою допомогою добрі справи. Бог для християн — абсолютне добро, абсолютна любов, абсолютна досконалість. Тому християнин все життя має високий ідеал для наслідування, і яких духовних висот він не досягне, завжди має до чого прагнути. Бог — це невичерпне добро, яке не має ні початку, ні кінця, якщо так маю право висловитись — Космос добра і любові, а людина — ніби промінь — має початок — народження, проте не має меж у досягненні досконалості. І саме на людині лежить відповідальність за її вибір, від її волі залежить її майбутнє, її вічність — з Богом чи без Нього. Проте християнське самовдосконалення без Божої допомоги неможливе, адже ми відчуваємо сильний потяг робити зло (хай навіть спочатку дрібне, на побутовому рівні), до цього нас тягне гріх у нашій природі і сили зла, які є сильнішими від людини і хочуть віддалити людей від Бога. Тому працюючи над собою, постійно молимось про допомогу Господню і просимо Матір Божу, угодників Божих помолитися за нас також – не як окремих богів і богинь, а як людей, які наблизились до досконалості більше, ніж ми, вже перебувають з Богом, розуміють нас, співчувають нам і підтримують своїми праведними молитвами.
Слова «всі люди-грішні від народження» означають те, що гріх Адама впустив у людську природу так званий вірус гріха. Пробачте за порівняння, це так як ВІЛ батьки дітям передають, тільки в духовному сенсі. При хрещенні змивається цей гріх Адама, проте залишається схильність і потяг робити зло. Але це не означає, що в людини нема вибору чи своєї волі. Вона, з Божою допомогою, має можливість опиратися. Коли вона бореться зі злими схильностями, в цей час вона вдосконалюється, наближається до Бога, коли грішить — віддаляється, проте коли кається і причащається — Кров’ю Господньою гріх змивається. І стає душа чиста — до нового гріха, який людина по своїй слабкості робить знову і знову. Навіть якщо людина досягла дуже великих висот у духовному вдосконаленні, вона все ж визнає, що грішна, бо має схильність до гріха, та і будь-хто може зробити хоч дрібну, а все ж прикрість Богу чи ближньому. Справа ще й у тому, що коли людина вважає себе досконалою, вона стає гордою, а це вже не чеснота і не досконалість, і може, сама не помітивши, робити зло. Адже через гордість відпав найсвітліший ангел. Тому безпечніше для людини вважати себе грішною – досконалішою буде))
Слова «на все воля Божа» означають, що нічого у всесвіті не відбувається без допуску Божого. Як написано, волосина Вам не впаде без волі Отця ( цитую неточно). Це не означає, що людина не має працювати: є воля Божа, а є воля людини (є ще одна воля, ворога Божого, але зараз не про це). Не уявляю, в якій церкві навчать, що людина має лежати з роззявленим ротом під грушею і чекати дару Божого. Лінь — один із головних гріхів. Просто коли ми щось дуже сильно хочемо отримати, але не зважаючи на зусилля та молитви, не отримуємо, тоді вважається, що Бог нам не дає цього, бо для нас це може бути некорисно, зараз це передчасно, Він має для нас щось краще(я найбільше третій варіант люблю:))) А щодо воєн і злочинів, то це наслідок волі людської, яка іде на повідку у волі ворога Божого і грішить. У цьому випадку вираз «на все — воля Божа» означає, що Бог дочасно допускає це зло, щоб з часом повернути його на добро (навіть жорстока смерть мучеників послужила поширенню християнства, а їм самим дозволила досягти більшої святості).
Знаєте, є багато способів витіснити страх ілюзіями, але християнство базується на глибшій основі, ніж просто самозаспокоєння. Я б сказала по-іншому, релігія — це спосіб заповнити порожнечу, яка виникла від того моменту, коли людина згрішила і перестала постійно перебувати з Богом. Цю порожнечу в душі люди заповнювали багато чим, в тому числі дохристиянськими віруваннями. Проте з народженням, смертю і Воскресінням Христовим у цих віруваннях нема вже потреби, бо людство може знов з’єднатися зі своїм Творцем:)))

Я прошу вибачення, якщо зачепила цим коментарем Вас, Максиме, чи ще когось. Пишу з глибокою повагою до Вашої думки і своєю недосконалою Любов’ю до Бога. Хай вибачать мене і ті, хто справді розбирається у богословській науці, бо я тут дилетант, могла в чомусь помилитись. Хай написане буде на славу Господню)))

Давно хочу висловити свої думки про свої релігійні погляди. Ну, поїхали! Для мене Бог — більш абстрактне поняття ніж Бог у традиційному розумінні. Я скептично ставлюся до церковних обрядів, різних сект, але вірю у Бога, з повагою відношусь до Біблії. У традиційному розумінні Бог — старий чоловік, який сидить на хмарах. Вивчаючи астрологію, я почав більше розуміти Біблію. Карл Юнг вважав, що астрологія необхідна для того, щоб розуміти міфи і легенди. Є багато таких людей-консерваторів, які кажуть, що Біблію не потрібно «перекручувати», потрібно сприймати все так, як написано. Така думка хибна. Ісус Христос багато проповідував притчами. Він хотів щоб в його вчення слухачі вдумувалися, шукали внутрішній зміст, а не сприймали все буквально.
Що таке є Бог? У Слові Божому пише, що Бог — це любов. В астрології за любов відповідає сонце і стихія Вогню. Тепер дивіться: Бог являвся Аврааму в образі вогню. у Біблії є багато цитат, з яких можна бачити, що Ісус Христос і Бог порівнюється із сонцем. Тепло сонця символізує любов, а світло — істину. Тепер подивіться на православні храми: вівтар розміщено так, що віряни наче моляться до сходу сонця. Християнство багато чого запозичило в язичників, але не слід вважати, що Бог — це космічне Сонце, тут лише таке порівняння. Ісус Христос говорить, що його «Царство не із світу цього» (Ів. 18: 36), тобто він говорить про духовний світ. Ще В Біблії є такі слова: «А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже прийде, то Він їм відповів і сказав: „Царство Боже не прийде помітно, іне скажуть: “Ось тут», або: «Там». Бо Боже Царство всередині вас" (Лк.17: 20,21). Отож, Царство Боже не знаходиться у матеріальному світі, також не знаходиться у матеріальному світі пекло. Багато з християн думають про пекло, уявляючи вічне страждання від вогню. Як душа може горіти, якщо вона немає тіла і органів чуттів, і Бог не може приносити страждання, бо Бог — любов? Я вже писав, що мені дуже сподобалося трактування Слова Божого теософом Емануелем Сведенборгом. Сведенборг писав, що грішні душі «горять» на тому світі у егоїстичні любові (вогонь — це любов). На цьму світі грішники грішили, догоджали грішному тілу, а на тому світі страждають, бо уже не можуть догоджати своєму тілу.
Ще хочу написати цитату із книги Емануеля Сведенборга «О небесах, о мире духов и об аде» (рос. мов.): «Господь, беседуя с учениками своими о скончании века, как о последнем времени церкви, под конец предсказаний о поседовательных состояниях ее относительно любви и вери говорит: „И вдруг, после скорби дней тех, солце померкнет, и луна не даст света своего, и звезди спадут с неба, и силы небесные поколеблютса; Тогда явитса знамение Сына Человеческого на небе; и тогда восплачутса все племена земные и увидят Сына Человеческого, грядущего на облаках небесных с силою и славою великою; И пошлет Ангелов Своих с трубою громогласною, и соберут избранных Его от четырех ветров, от края небес до края их“. Кто понимает эти слова в их в их буквальном смысле, тот думает, что все в них сказанное случится, как описано, под конец века, называемый последним судом, что, таким образом, не только солце и луна померкут, звезды падут с неба, и на небе явитса знамение Господа, и Его самого узрят на облаках, а вместе с ним и ангелов с трубами…
В настоящие время весьма многие в церкви живут в этом убеждении. Но кто так думает, тот не ведает тайн, сокрытых в каждом речении Слова Божия, ибо в каждом его речении есть внутренний смысл, в котором заключаетса не природное и мирское, как в буквальном смысле, но одно духовное и небесное…
В этом же самом смысли надо разуметь сказанное его Господом в вышеприведенном изречении о пришествии его на облакакх: солце, которое омрачится, означает Господа относительно любви; луна означает Господа относительно веры; звезды — познания блага и истины или любви и веры; знамения сына человеческого на небесах — появление Божественной истины; колена земныя, которые восплачутся, — все, что относится к истене и благу или к вере и любви; пришествие Господа на облаках небесных с силой и славой — присуствие его самого в Слове и откровение; облака означают буквальный смысл Слова, а слава — внутренний смисл его; ангелы с трубами и гласом великем означают небеса, отколе исходит Божественная истина. Из этого можно видеть, что значат эти слова Господа, а именно: что под конец церкви, когда не станет более любви, а затем и веры, Господь откроет Слово в его внутреннем смысле и объявит тайны небесные».
Сведенборг поєднував у собі віру у Бога і водночас був вченим. Він дивився по-новому на Біблію.

Шановний пане Адаме, дякую Вам за те, що Ви підняли в нашій дискусії дуже важливі питання і доповнили її цікавими трактуваннями Біблії, які не є загальновідомими. Справді, для кращого сприйняття Старий і Новий Заповіт насичені метафорами, адже в такий спосіб давні люди з малорозвинутим абстрактним мисленням могли зрозуміти духовний світ. Можливо, якби відомішими були пояснення до Святого Письма, не виникало б стільки претензій до Біблії як до збірки міфів. Особливо багато нападів було зроблено до створення світу за 7 днів, хоча, скоріш за все, маються на увазі 7 етапів розвитку чи 7 довгих періодів, як кажуть «для Бога тисячу років як один день»; до яблучка в раю, хоч це теж можна також трактувати як метафоричний образ невиконання Божої волі. Також «гидоту спустошення на місці святому» наприкінці світу можна розуміти і як спустошення Єрусалиму (що в історії траплялося), і як спустошення людської душі (що також спостерігається). Зрештою, мабуть один Бог знає достовірно значення Біблії і відкриває нам частинку Своєї мудрості. Щодо метафоричного уявлення про Бога як про чоловіка з бородою, то думаю, це робилося для того, щоб люди краще уявили собі Його, адже Бог є духом. Християни вірять, що Він є Єдиний у трьох особах, іпостасях – Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, які ми нероздільно називаємо Пресвятою Трійцею. Хоч Бог є один, а не три окремі боги, три особи Пресвятої Трійці також є незлитні, тобто мають свої окремі характеристики, які ми перераховуємо у Символі Віри (Вірую…). Святий Спиридон метафорично пояснив природу Пресвятої Трійці на прикладі цеглини: як у цеглині поєднуються глина, вода і вогонь, і вони мають свої незалежні властивості, проте становлять єдину цеглину, так і Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий є єдиним Богом у трьох особах. За переданням, коли на Соборі він говорив про це і взяв цеглину, вона на очах у всіх розділилася на глину, воду і вогонь. Також влучним є порівняння Пресвятої Трійці з сонцем: як сонце складається з власне палаючого тіла, тепла і світла, які мають окремі характеристики, але сонце в той же час є єдиним, так Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий є одним Богом, проте зберігають власні властивості. Людське тіло прийняв лише Бог Син, проте це не означає, що Він не існував завжди і не має божественної природи. Хоча Він, як Людина, народився від Діви Марії в конкретний момент історії, проте як Бог Він існує вічно з Отцем і Святим Духом, і є Їм рівним. Це визнавали навіть фарисеї, адже коли Ісус називав себе Сином Божим, вони обурювалися, що цим Він робиться Богові рівним. Вчення про Пресвяту Трійцю виводиться святими отцями з текстів Біблії, тому його не можна вважати вигадкою лиш через те, що в Новому Заповіті не зустрічається саме слово «Трійця», адже цим словом вони коротко підсумували ту частину природи Божої, яку Він вважав за потрібне відкрити нам у Святому Письмі.
Хоч у Біблії справді багато метафор, не можна сприймати Біблію виключно як суцільну метафору і повністю відкидати фізичне розуміння. Мені зустрілося читати, що науковцями були проведені дослідження щодо достовірності біблійських чуд. Цікаво, що, не зважаючи на фантастичність історій, їх достовірність підтверджувалася. Так, було підтверджено ймовірність перебування Йони у череві великої рибини. А те, що Ісус Навин зупинив сонце, історики пояснюють тим, що люди просто не знали про рух Землі навколо Сонця, тому для кращого сприйняття йдеться про зупинку Сонця. До речі, історики вирахували, що у світовій історії справді з’явився неврахований день, а стояння сонця на горизонті впродовж майже дня підтверджують згадки різних древніх племен не лише на Близькому Сході.
Сам Ісус воскрес не лише душею, а й тілом, це могли підтвердити Тома, який доторкнувся до Нього, і учні, які бачили, що Він споживав їжу, що неможливо для духа. Тому й люди воскреснуть не лише душею, а й тілом, не зважаючи на те, якою смертю померла кожна окрема людина: чи згоріла, чи втонула, чи була пошматована звірами, про що йдеться і в Апокаліпсисі. Як душа і тіло радітимуть, перебуваючи з Богом у вічності, так і душа разом з тілом страждатимуть, якщо за життя людина не хотіла повірити в Бога і виправити свою душу і вчинки. Як саме будуть виглядати рай і пекло ми не знаємо, про це можна лише здогадуватись, проте мені зустрічалося, що найбільшою радістю для праведних буде постійне перебування в Божій любові, а найбільшою мукою для нерозкаяних грішників – відлученість від неї. Ви правильно написали, що не Бог каратиме, адже Він є любов, а сама людина, яка не жила з Богом, не зможе і після смерті з Ним з’єднатися. Проте міркування про егоїстичну любов є цікавим, можливо, в ньому є частина правди, Господь знає)))
Так само гіпотеза про метафоричний прихід Христа: дуже мудрі порівняння, думаю, в них є багато правди. Адже думка про зникнення віри, любові, моральних чеснот в людей останніх часів зустрічається в Апокаліпсисі, і, в певних місцях, на це є натяки в Євангелії. Є в проповіді Ісуса про кінець світу і слова, що наприкінці Слово Боже буде проповідуване по всьому світу, що теж перекликається з наведеним Вами трактуванням. Проте як вперше Ісус прийшов не лише метафорично, у вигляді якихось нових знань, а як фізична людина, так і вдруге, я так розумію, прийде також не лише духовно, а й фізично. Я не берусь наполягати, в який саме спосіб це трапиться, оскільки повторюю, що не маю теологічної освіти і боюся, що вже щось неправильно пояснила і перекрутила Святе Письмо, проте думаю, коли Він прийде, ні в кого вже не виникне сумніву, чи це Він, чи не Він. Про це Ісус казав у тій же проповіді про кінець світу, яку Ви цитували, заповідаючи апостолам не вірити, коли будуть з’являтися різні неправдиві пророки, які творитимуть великі чуда і яких прийматимуть за Христа. Адже Ісус прийде як блискавка, тобто у всіх куточках світу побачать Його і зрозуміють, що це Він, Спаситель і Бог. (якщо хтось з наших читачів не розуміє, про ще йдеться – мова про Євангеліє від Матвія 24, де Ісус розповідає про ознаки кінця світу, цей фрагмент є також в Євангеліях від інших євангелістів.) До речі, біблійські пророцтва про воскресіння Христа учні зрозуміли лиш після Воскресіння Христового, і то лише після того, як Він сам їх пояснив. На думку спадає, що ми зрозуміємо повністю пророцтво про кінець світу та його ознаки лише тоді, коли побачимо. Тому не можна однозначно сказати: сонце, зорі, місяць означають саме це, а не інше, хмари означають конкретно це, ангели – саме це і т.д. Мені здається, до подібних трактувань треба ставитися з поваго, але і з обережністю, оскільки в Біблії немає конкретних вказівок про значення пророцтв, їх точне значення Господь відкриє нам згодом.
Що стосується фрази Ісуса, що «царство небесне всередині нас», то вона трактується як перебування Духа Святого в душі людини, яка змінює свою душу так, як заповів Христос. Таким чином вона здобуває дари Духа Святого, як наприклад любов, мир, радість, смирення, мудрість…, і вже за життя перебуває в Царстві Божому. До речі, здобути Духа Святого і вважається основним покликанням життя християнина.
Проте Дух Святий може діяти і через матеріальні речі, що, на жаль, не визнають християни-протестанти. Ще Мойсею Бог заповів зробити скинію, на якій були зображені і ангели, і Бог перебував з євреями у своїй святині. Згодом вони побудували Йому храм, і Бог перебував також в тому матеріальному храмі. Тому, не зважаючи на те, що Бог є скрізь і молитися Йому можна будь-де, Господь не відкидає матеріальних проявів служіння, храмів, ікон, богослужінь. Звичайно, важливішим є духовне наповнення молитви, але обряд є дуже гарним, сповненим любов’ю і символічним змістом, служінням Богу. Важливо, що символічно літургія (служба Божа), є повторенням життєвого шляху Христа. Сповідь є виконанням заповіту Христового про дар апостолам відпускати чи затримувати гріхи. Право відпускати гріхи апостоли передали своїм наступникам, яких ми називаємо єпископами та священиками, адже не можна було допустити, щоб зі смертю апостолів ніхто не міг відпускати гріхів. Цей дар Божий передавався покладанням рук, розумію, такий спосіб символічно відображав передачу Духа Святого на нових священнослужителів. Тут слід розуміти, що сповідається людина перед Богом і прощення гріхів дає Бог, а священнослужитель виступає в ролі свідка, який, виконуючи волю Божу, відпускає гріхи, або, в окремих випадках, затримує їх. Святе Причастя –є виконанням заповіту Христового під час потаємної вечері. Ще під час проповіді Він сказав «Якщо ви споживати не будете Тіла Сина Людського й пити не будете Крові Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та Кров мою п’є, той має вічне життя, — того Я воскрешу останнього дня. Бо Тіло моє – то правдиво пожива, Моя ж кров – то правдиво пиття. Хто Тіло моє споживає та Кров мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому.»(Ін. 6, 53-56, повніше – Ін. 6, 22-71) а під час вечері, ламаючи хліб і розливаючи вино «Прийміть, споживайте, це — Тіло Моє…», «Пийте з неї всі — це Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мт. 26, 26-29), «Це чиніть на спомин про Мене!» (Лк. 22, 19). Таким чином, даром Духа Святого звичайні хліб і вино по заповіту Христа у надзвичайний спосіб перетворюються у Тіло і Кров Спасителя, які дані нам на спасіння. Перед Святим Причастям християни зазвичай сповідаються, щоб з чистою душею причаститися Тіла і Крові Господньої.

Також ікони освячені Духом Святим, оскільки молячись перед ними, ми молимось не дошці чи фарбам, не ідолу, а думками і серцем звертаємось до Господа, а зневажаючи ікони, зневажаємо Того, Хто на іконах зображений. Коли ж на іконах зображена Матінка Божа чи святі, ми молимось їм не як окремим богам, а як тим святим особам, які вже перебувають з Богом, і просимо їх помолитися за нас. Адже написано, що славний Бог у святих своїх, тобто Біблія не відкидає святості людей, хоч нікому не належить слава Господня. Вшанування своє передбачила Марія, Матінка Божа словами «ось бо віднині ублажать мене всі роди» (за блаженну вважатимуть, Лк.1, 48), що також не віднімає слави Божої, адже Марія є тим священним кивотом, що вмістив в собі Бога, як вмістив Його колись старозавітній кивот Завіту. Та і говорячи простими категоріями, вшановуючи Матір, ми не можемо в цей спосіб зневажити Сина. Також Свій матеріальний образ залишив Ісус на хустинці, якою жінка, що була серед Його послідовників ( збереглося її ім’я – Вероніка) втерла обличчя страждаючого Христа, фотонегативом зображення Ісуса є плащаниця, а Матінка Божа дозволила апостолу Луці написати свій портрет, поблагословивши цей портрет. Ікони метафорично ми теж називаємо Святом Письмом, оскільки на них фарбами написані дорогі для нас Господь у Святій Трійці єдиний, Матінка Божа (тобто Ісуса, Сина Божого, який хоч і є з Отцем і Святим Духом вічно, проте в людському тілі народився від Діви в певний момент історії), Його вірні друзі, що віддали життя своє Йому і за Нього – святі, також події з життя Ісуса, Матінки Божої і святих. Окрім того, ікони дозволяють людині краще уявити собі Бога і події, зв’язані з Його життям, а, іноді, застерігають від скоєння гріха. Цікаво, що деякі ікони, потемнілі від часу, самооновлюються, тобто відновлюються зображення на них у невідомих для науки спосіб. Інші ікони можуть мироточити, кровоточити чи плакати. При чому миро є невідомою науці речовиною органічного походження, яку може виділити лиш живий організм, а не мертва дошка, що очевидно є чудом живого Господа, а Кров, яку виділять інші ікони Спасителя, є аналогічною до тої, що була на Туринській плащаниці. Звичайно, чуда, які трапляться як з іконами, та й інші чуда, церква ретельно перевіряє, щоб не було допущено фальсифікації і щоб не впасти в оману зла. Проте дуже часто підтверджується божественне походження чуд, я думаю, не може бути від злого те, що служить славі Божій. Ще Ісус відповідав фарисеям на закиди, що Він виганяє злих духів силою зла, що не може устояти царство, поділене саме проти себе, а якщо зло само проти себе поділиться, не встоїть його царство. Тому перевірені чуда, як і Святе Причастя, є дарами Духа Святого, а зневажання цих матеріальних дарів Божих вважається церквою гріхом проти Духа Святого, який, за словами Христа, не проститься.
Ви також правильно зауважили, що християнство використало певні язичницькі традиції. Очевидним є те, що багато християнських свят були впроваджені у дні свят язичницьких. Це було зроблено для того, щоб витіснити у людей пам'ять про дохристиянські вірування, замінивши їх християнством. Також певні предмети і символи, які зустрічаються у богослужінні, використовувалися і в первісних віруваннях. Проте, перейнявши гарний символ, йому надавали нового змісту, що служить красі богослужіння і робиться це на славу Божу.
Звичайно, можна легко зрозуміти людей, які не хочуть сприймати обряди і традиції церковні через політику, яка часто використовувала церкву в своїх цілях, чи через зловживання деяких церковних діячів. Проте це було передбачено словами «дияволи втиснуться поміж духовенство», і незважаючи на різні маніпуляції і зловживання, в які була втягнута церква впродовж віків, серед священнослужителів є дуже багато щиро віруючих і глибоко порядних людей, які, хоч по-людськи, можуть згрішити, все ж каються, з любов’ю йдуть до Бога і ведуть до Нього ввірену їм Богом громаду. Церква не лише в духовному, а й у фізичному розумінні є надійним способом не зійти з дороги, якось неправильно зрозумівши Біблію, не забути про Бога і про суть того, в що ми віримо, у щоденних клопотах, адже хоч не хоч в церкві нагадають про це в неділю і в свята, очиститися від гріхів і причаститися Тіла і Крові Господньої, без чого немає спасіння. Добре, якщо існує церковна громада, яка з християнською любов’ю підтримує у бідах кожного свого члена, де можна знайти однодумців і щирих друзів. Проте така можливість є далеко не в кожному храмі, зрештою, ми кудись поспішаємо і думаємо не про головне. Проте тоді, коли ми спільно молимося в храмі, — і зовсім не обов’язково в пишно оздобленому — між нами Бог, адже Ісус сказав «де двоє чи троє зібрані в Ім’я Моє, там Я серед них».

отаке питання до віруючих. Припустимо ви отримуєте інформацію про те, що деяке з тверджень на яких побудована ваша віра хибне. Чи похитне це вашу віру і чи станете ви перевіряти вказану інформацію, припускати її вірність, тим самим припускаючи хибність віри?

Максим, це дуже дотепне питання: якщо ми напишемо, що будемо перевіряти, значить ми не віримо, а якщо напишемо, що не будемо, це означає, що наша віра ірраціональна і відкидає логіку))) Звичайно, ми будемо шукати раціональних і наукових підтверджень тим аспектам релігії, що піддаються раціональному поясненню. А те, що сприймається на віру, науково довести чи спростувати неможливо, про це ми вже спілкувалися вище.

Розумієте, наша віра базується на Слові Божому, яке хибним бути не може. Помилковим може бути лиш його розуміння, проте над правильним трактуванням Біблії працювали покоління теологів, пояснення зокрема Нового Заповіту бере свій початок від апостолів, а вони безпосередньо спілкувалися з Ісусом, Сином Божим. Тому варто досліджувати думку отців церкви, щоб правильно розуміти Слово Боже. Інша справа, що не всі моменти з Біблії є зрозумілими через метафоричність, адже мислення і знання первісної людини не могло сприйняти ті абстрактні категорії, які зараз розуміємо ми. Також можна припустити, що і ми не повністю розуміємо мудрість Божу, Він відкриває її нам поступово, в процесі нашого морального та інтелектуального розвитку. В цьому сенсі наука дає потужний поштовх до правильного трактування Слова Божого, адже саме наукові відкриття підштовхують нас до правильного розуміння тих чи інших метафор у Святому Письмі, які були подані метафорами саме тому, що людина у певний момент історичного розвитку не могла зрозуміти певні речі.
Проте основні засади християнства базуються не на тих фактах, які піддаються науковій перевірці, а на Слові Божому. Наука може поставити під сумнів існування Бога, але не довести Його відсутність, наука може оспорити вірогідність чудес, проте не може їх пояснити і заперечити їх існування. Проблема суперечки між деякими вченими-природничниками та релігією полягає в тому, що ці вчені не хочуть визнавати існування світу, який не вимірюється звичними для них матеріальними категоріями і не перевіряється експериментально. Але взагалі-то наука і релігія не протистоять одна одній, хіба що в питаннях, коли наука відкидає моральні засади.Наука підтвердила правдивість біблійських чудес, коли йшлося про матеріальні докази здійснення того чи іншого чуда, підтвердила правдивість подій з життя, смерті і воскресіння Христа, підтвердила здійснення зцілень та інших чудес без втручання науки, медицини і всупереч законам природи, дала поштовх до правильного розуміння деяких біблійських метафор. Переслідування, які спіткали природознавців зі сторони церкви в часи Середньовіччя, свідчать, на мою думку не про ворожість релігії до науки, а про намагання правлячих еліт доступними їм важелями впливу протистояти знанням, які вони не могли пояснити в рамках середньовічної системи мислення, а тому здавались ворожими до суспільної та філософської систем. Це моя особиста думка. Приємно, що Папа Іван Павло ІІ попросив пробачення за злочини, скоєні церквою, реабілітував осуджених науковців і цим доклав свій камінь у міст порозуміння між наукою та церквою. Насправді релігія і наука лише пояснюють Бога з різних сторін. Наука пояснює закони, за якими функціонує створений Богом матеріальний світ, а релігія пояснює зміст, сенс існування цього світу і зокрема людини у вічності, відкриває нематеріальну, духовну сторону буття, дає сенс історичному процесу і пояснює місце людини в ньому, вказує шлях людини до вічного щастя з Богом, яким є Ісус Христос. «Я — дорога, правда і життя», казав наш Господь про себе. Ісус Христос, Син Божий, який задля нас прийшов у світ, помер і воскрес, щоб ми досягли святості і так з'єдналися у вічності зі Святим Богом є тим фундаментом, на якому будується наша віра, наша церква, і «ворота пекельні не переможуть її»)))

Згідний, що багато подій описаних в Біблії були реальними. Вони могли бути реальними і водночас мають внутрішній зміст.
Вірити потрібно серцем. Хочу написати про одну теорію світобудови: у давні часи існувала теорія, що Земля плоска, вона знаходится на спинах трьох китів або трьох слонів. На Вашу думку така теорія є вірна? Моя відповідь така: якщо сприймати поверхнево — ні, а якщо глибше — так, ця теорія відзеркалює нашу реальність.
Хочу написати цитату зі старої брошурки (рос. мов.). Не знаю хто автор, бо обкладинка десь загубилася. Мова йде про число три. Прочитавши, можна зрозуміти, сакральний зміст цього числа, можна спробувати зрозуміти чому Бог, кажуть, існує у трьох особах.
«В одном из мистических учений Востока говорится, что любое действие в природе подвержено воздействию трех сил. Одна из них — активная, другая — пассивная ( как в физике — сили действия и противодействия), третья — управляющая. В мистическом учении третьей силе соответствует понятие разумности. „А то бы дерево росло корнями вверх“ — утверждают на Востоке.
Из глубокой древности знания о трех силах были переданы в аллегорической форме. Позволим себе немного пофантазировать и поставить себя на место наших предков. Как передать потомкам знание о триединстве мира? Как передать, что три силы являются в первую очередь живыми, а также самыми могучими, подвижными и всепроникающими? Счем сравнить? Киты! Это хозяева водной стихии. Три кита. И далее: самые мощные, крупные животные, обитающее на суше — ето слоны. Три слона. Вся конструкция держится на единице, то есть на едином, опяить же живом, самом прочном — черепахе. Вернее, на ее панцире, геометрия которого при проверке на прочность безупречна»
Доповню від себе, що атом складається з протонів, електронів і нейтронів; час ділиться на минуле, теперішнє і майбутнє; Зігмунд Фройд поділяв людську психіку на «Я», «Воно» і «Над-Я»; матеріальний світ є тримірним; філософи вважають, що існують три плани буття: світ речей і явищ, програм і законів, сил і причин; відома Гегелівська тріада (тетеза, антитеза, синтез). Прикладів, які підтверджують триєдину будову нашого світу, ще можна привести багато. І історія про трох китів і трох слонів виглядає не такою вже й нереальною.